(Кор.) Ганно Володимирівно, розкажіть про себе. Про той відрізок Вашого життєвого шляху, який передував політичній кар’єрі?

(Ганна Ременнікова) Я народилась в Миколаєві 8 березня 1974 року. Це моє рідне місто. Тут росла, навчалась. Закінчила СШ №6 та художню школу. Мріяла стати архітектором і після закінчення Миколаївського будівельного коледжу вступила до Одеського університету. Але продовжити навчання не судилося. Були «буремні 90-ті» і в моєї сім’ї просто не вистачило на це коштів. Хіба ми тоді жили? Виживали…Тому з 17-ти років я пішла працювати, а вже у 19-ть зареєструвала підприємництво. Починала, як і всі, з торгівлі. З коробки шоколадок (Посміхається – ред.). Роками розвивала свій торгівельний бізнес. З нуля. Було дуже важко, але вдалось досягти значних успіхів. А потім одне з відряджень завело до Львова і я побачила там чудову кондитерську. Неймовірно захотілось відкрити таку ж у Миколаєві. Але людина планує, а Бог управляє. Замість кондитерської з’явилось спершу кафе, потім ресторан, а згодом і база відпочинку у Залізному Порту. І от тоді я повністю переключилась з бізнесу торгівельного на ресторанно-готельний. Ставила за мету створити заклади громадського харчування з гарною кухнею та високоякісним сервісом в організації дозвілля та відпочинку. Переконана – мені це вдалось. На сьогодні моя бізнес-структура справно сплачує податки до міського бюджету та забезпечує стабільною роботою і заробітною платою сто двадцять працівників. І я цим пишаюсь. Але життя не стоїть на місці…

(Кор.) …саме так. У Вас минулого року воно досить кардинально змінилось. Маю на увазі в професійному плані. Ганно Володимирівно, що спонукало Вас прийняти рішення балотуватись у депутати міської ради? Адже бізнесових клопотів, як я розумію, було більше ніж достатньо? То для чого ще й це…громадське навантаження?

(Анна Ременнікова) Все просто. Бажання зробити щось хороше для рідного міста. Як би пафосно це не звучало. Ми дуже полюбляємо критикувати владу. У цьому контексті я маю на увазі міську владу. В той же час абсолютно не знаючи системи, структури та принципів управління містом. А я хотіла знати. Хотіла вивчити цей механізм зсередини. Попрацювати в ньому. Мати змогу впливати на прийняття рішень, які є дійсно важливими для Миколаєва. Життєво важливими. Голосувати за ці рішення. Тому що бачила довкола себе безліч людей, які просто звикли чекати «манни небесної» та що хтось прийде і для них, або й за них, щось зробить. Така життєва позиція мене дратує. М’яко кажучи. Хочеш щось змінити – змінюй. Роби сам. Показуй приклад. Я звикла самотужки вирішувати свої проблеми, то чом би не почати вирішувати проблеми міста. Тому й прийняла рішення стати депутатом. Стала. І не жалкую (Посміхається – ред.).

(Кор.) Гаразд. Це зрозуміло, але хочеться дещо уточнити: до старту політичної кар’єри Анна Ременнікова – успішна і самодостатня бізнес-леді. Тож, думаю, перед початком виборчих перегонів до Вас надходили пропозиції від різних політичних сил? Чи я помиляюсь? А якщо надходили, то чому підтримали «Пропозицію»?

(Анна Ременннікова) Пропозиції були, але тоді не було «Пропозиції» (Посміхається – ред.). Я маю на увазі, що такі перемовини, якщо це можна так назвати, були задовго до останніх місцевих виборів. І тоді, щиро кажучи, я була не готова приймати настільки відповідальні рішення. Робота, родина, дитина. Зараз син вже дорослий і саме він взяв на себе основний тягар по управлінню сімейною справою. Не без допомоги мами і тата, звісно (Посміхається – ред.), але ця допомога не настільки значима, як, можливо, хотілося б. Моя теперішня посада і депутатська робота просто не залишають на це часу. Втім, я відволіклась. Але тоді я дійсно була не готова до таких рішень і такої роботи. А минулого року просто зрозуміла, що пора. Відчула це. Усвідомила, що зможу і вдасться. Та й команда підібралась достойна. Я обирала партію «Пропозиція» саме через те, що переконалась у самодостатності та професіоналізмі людей, які її представляють. І дуже хотілось підтримати команду діючого міського голови. Я бачила позитивні зрушення в місті і хотіла, щоби вони тривали й надалі. І ще родина…Чоловік сказав: «Аню, не сумнівайся. Чим більше у міській раді буде людей небайдужих, які вміють працювати і хочуть щось змінювати у місті, тим більше шансів, що у цього міста буде майбутнє. Успішне майбутнє». Родина для мене – найцінніше, що є у житті і підтримка рідних була дуже важливою. Тому рішення було прийняте…

(Кор.) …і успішно втілене в життя. Більше того. На сьогодні Ви депутат міської ради, голова фракції політичної партії «Пропозиція», а тепер ще й голова адміністрації Інгульського району. Це дуже серйозна відповідальність. Впевнені, що вистачить сил на усіх цих напрямках працювати результативно та якісно?

(Ганна Ременнікова) Я працюю лише якісно. Працювати неякісно – не вмію в принципі. Мій батько за все своє життя жодного разу не був у відпустці. Звичку постійно працювати і робити це відповідально він в нас вклав власним прикладом. А потім – бізнес. Свій. А тут, якщо працюватимеш неякісно, то й результат буде відповідний і прибуток такий самий. Так що працювати результативно, відповідально та якісно я вмію. Але я розумію, що Ви маєте на увазі. Брак часу для того, щоби всюди встигнути. Що ж. Певне раціо в цьому є. Але часу бракує завжди і усім. Навіть ледарям, щоб побільше ледачкувати (Посміхається – ред.). А я дуже добре вмію планувати свій час та визначати пріоритети. Бо саме від цього й залежить чи зможеш якісно виконати значний обсяг робіт. Щоправда на даному етапі, щиро зізнаюсь, катастрофічно не вдається виспатись (Посміхається – ред.). Втім, компенсую недільними ранками, якщо, звісно, немає нічого термінового. Та й рідні і друзі поповнюють брак сил та енергії. Тож, переконана, впораюсь. Хоча, всі ми живі люди. Але не будемо втрачати присутності духу.

(Кор.) Ганно Володимирівно, у політикумі, та й у роботі на посаді управлінця є чимало неприємних моментів. На жаль. Деякі з них стосуються думки містян, чимало з яких вважають, що з бізнесу у депутатство йдуть лише для того, щоби заробити преференції, якраз для власного бізнесу? Готові до таких, вибачте, балачок? І чи не зашкодять вони Вашій роботі? Морально, принаймні?

(Ганна Ременнікова) До таких закидів я готова і вибити мене з колії вони не зможуть. Власне, я й сама так думаю. І, на жаль, не безпідставно. Дійсно, такі факти мають місце і чимало бізнесменів йдуть у міську раду, щоби лобіювати власні інтереси. Але це дурниця, на мою думку. Вони вузько мислять. Так, у міського бізнесу безліч проблем, пов’язаних саме з діяльністю, або ж, вірніше, бездіяльністю міської ради. Це, передусім, стосується питань землевідведення, які депутатським корпусом минулого скликання не розглядались роками(!!!). І ми зараз намагаємось це виправити. Але ми вирішуємо проблеми не власного бізнесу, а бізнесу у місті взагалі. Комплексно. І якщо ці негаразди вдасться подолати, то комфортне середовище, яке буде створене для миколаївського бізнесу, автоматично позитивно позначиться і на роботі бізнесу депутата, який приймав це рішення. Голосуючи за інших – голосуєш за себе. Елементарно і ніяких порушень закону та корупції. Навпаки. Робота на перспективу. Тому що бізнес – це податки. А податки – це інфраструктура, соціальна сфера, спорт, культура, освіта тощо. Це комфортне, затишне та красиве місто.

(Кор.) Ганно Володимирівно, Ви вже місяць, як очолюєте Інгульську адміністрацію. Чи вдалось за цей час, хоча б у загальних рисах ознайомитись зі специфікою району та визначити найболючіші проблеми, які доведеться вирішувати, як кажуть вже вчора?

(Ганна Ременнікова) Часу було не так багато, насправді, для детального ознайомлення, але основні проблемні напрямки вже визначено. По-перше, це несанкціоновані смітники і тотальний бруд. Люди, звісно, обурюються таким станом речей, але, вибачте, не з літака ж це сміття їм на голови скидають. Ми зараз напружено працюємо у напрямку облаштування місць для збору сміття та його вивезення, та на заваді стає звичайнісінька безвідповідальність місцевих жителів. І справді, навіщо нести непотріб до смітника, якщо його можна викинути прямо біля будинку на газон. Абсурд? Так – абсурд. Але я не знаю чим керуються миколаївці, які захаращують свої двори та квартали. Більше того, величезна кількість містян просто не мають угод на вивезення сміття. Адміністрація зараз витрачає шалені кошти на те, щоби прибрати несанкціоновані смітники замість того, щоби розвивати район. По-друге, системи водопостачання та водовідведення у жахливому стані. А деякі приватні домогосподарства врізали свої стічні труби у систему зливової каналізації і все це, вибачте на слові, лайно стікає в річку. То про яку соціальну відповідальність йдеться? На сьогодні ми домовились з «Миколаївводоканалом» про обладнання, яке може визначати несанкціоновані врізання у зливову каналізацію. Будемо з цим боротись. По-третє, проблеми з транспортом, проблеми з освітленням. Багато проектів заплановані до реалізації на поточний рік, але, та кількість грошей, яку ми маємо для їх реалізації – недостатня.

(Кор.) Дійсно, негараздів у районі багато, а бюджет розвитку, як я розумію, залишає бажати кращого. На жаль. Але ж людей не цікавить, яким чином. Їх цікавить коли? То як вирішуватимете проблему браку коштів?

(Ганна Ременнікова) Бюджет розвитку нашого району на цей рік – 7 мільйонів чотириста тисяч гривень. Цього достатньо для 3-4 внутрішньоквартальних проїздів, ремонту дитячих майданчиків, встановлення кількох додаткових сміттєвих майданчиків. Запланували зупинки громадського транспорту, одну вулицю під освітлення і це, власне, все на що нам вистачить. Тому ми зараз ведемо перемовини з бізнесом про соціальне партнерство. Я маю детальну вибірку по бізнесу, який працює на території Інгульського району, щоби визначитись як ми з ним можемо співпрацювати спільно над розвитком району. Окрім цього тісно співпрацюємо з Департаментом ЖКГ, який також має бюджетування на капітальні та поточні ремонти для районів міста. Залучатимемо ще й ці кошти і можливості. Будемо працювати.

(Кор.) Робота керівника не найменшого району міста – це не лише сьогодення. А, передусім, перспектива. Район має розвиватись. Тож на чому акцентуватимете увагу?

(Ганна Ременннікова) На найближчий час – це транспортна розв’язка по Старому і Новому Водопою, бо там з пасажироперевезенням серйозні проблеми. Вулиця Космонавтів, яка на сьогодні не має жодної обладнаної трамвайної зупинки і зупинок громадського траспорту взагалі. У нас багато зелених зон, але, як з’ясувалось, фактично всі вони не мають балансоутримувача. Нонсенс, насправді. Але чудовий парк «Дубки», де-юре, ніби то, у комунальній власності, а де-факто ні в кого на балансі не перебуває. А звідси й проблеми з його доглядом, прибиранням тощо. Хто це має робити? Як визначити? Проблема? Так. Проблема. Будемо її вирішувати. До речі, цей факт не поодинокий. Центрів розваг у зелених зонах та парках немає. Скейт-парк на Херсонському шосе розвивається у даному напрямку, але й ця зелена зона також ні в кого на балансі не перебуває. Плануємо взятись за Другу Набережну. Вона має чудову перспективу щодо створення тут гарної локації для відпочинку містян. Необхідно звернути серйозну увагу на створення ОСББ та залучення цих будинків до міських і не тільки програм співфінансування капітальних та поточних ремонтів, благоустрою тощо. Люди мають відчувати відповідальність за свою власність і докладати власних зусиль до утримання її в належному стані.

(Кор.) До речі, повертаючись до громадської думки, варто акцентувати увагу ще на одному моменті: не сьогодні, то взавтра підуть розмови про те, що керувати бізнесом та керувати не найпростішим районом міста це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Що готові відповісти на такий закид? Та, в контексті цього запитання, що скажете про команду, яку Ви зараз очолюєте?

(Ганна Ременнікова) Керувати районом не складніше ніж бізнесом. А щодо команди, то я керівник вимогливий і від підлеглих очікую, передусім, належного виконання своїх обов’язків. А більшого й не треба. Вже зараз можу сказати, що готова працювати з більшістю, наголошую, з більшістю колективу. Наразі спілкуюсь, знайомлюсь з людьми, вивчаю потенціал. Бачу, що, на жаль, поки що не всі готові відкритись. Але це закономірно. Потрібен час. Час, щоб завоювати довіру, знайти однодумців. А далі – все просто. Ро-бо-та!

(Кор.) Ну тоді запитання на завершення нашої бесіди: команда – це не лише чиновники та спеціалісти районної адміністрації, комунальних підприємств тощо. Це ще й містяни, які живуть у цьому районі. Як думаєте, вдасться Вам об’єднати їх у таку команду? Чи марна справа?

(Ганна Ременнікова) Об’єднати усіх без винятку не вдасться. Принаймні найближчим часом. Але створити певний становий хребет, міцний підмурок з однодумців, які готові будуть докласти зусилля задля розвитку району – цілком реально. І ми над цим вже працюємо. Я абсолютно відкрита до діалогу з жителями району, а номери моїх телефонів у відкритому доступі. Давайте знайомитись, об’єднуватись та працювати на перспективу. Робити наш район комфортним та привабливим. Але працювати потрібно з душею. Якщо люди самі захотять це зробити. Відчують потребу у цьому. Тільки тоді буде результат.